Інституційне оформлення соціології в стінах Київського університету відбулося ще на початку ХХ століття – одночасно з університетами Західної Європи та Північної Америки. Йому передувала тривала історія спроб викладачів та випускників університету закласти основи науки про суспільство. Ці спроби раз у раз наражалися на неприйняття консервативним урядом нової науки, яка передбачала вивчення будь-якої діяльності як частини суспільного життя, а не тільки тієї, що була лояльною до уряду та відповідною офіційним нормам. Небажання правлячих кіл бачити соціальну реальність за межами офіційних норм зводило нанівець починання перших соціологів, які працювали в Київському університеті або здобували в ньому освіту, і, в кінцевому підсумку, мало негативні наслідки для країни. Зрештою, Київський університет безпосередньо та опосередковано вплинув на інституціоналізацію соціології в Польщі та Сполучених Штатах Америки відповідно, але в Україні та в самому Київському університеті цій науці довелося чекати другої половини ХХ століття.
Одним із зачинателів соціології в Російської імперії був Олександр Стронін, котрий у 1845–1848 роках навчався в Київському університеті. В 1869–1885 роках він опублікував праці, в яких обґрунтовував потребу створення науки про суспільство. В дусі тогочасного загальноєвропейського інтелектуального клімату Олександр Стронін проводив аналогію між біологічним організмом та суспільством, щоб у такий спосіб продемонструвати думку про те, що суспільство становить цілісну систему. Незалежно від французьких та британських соціологів 1880–1890-х років він, таким чином, розвинув оригінальну теорію органіцизму. Ця теорія ще на початку ХХ століття втратила актуальність, але зіграла важливу роль у становленні уявлення про суспільство як впорядковану реальність.
Перший підручник з соціології, виданий у Києві 1902 року
За час викладацької діяльності у полтавській гімназії Олександр Стронін підготував продовжувача своїх ідей – Михайла Драгоманова, котрий спершу навчався (1859–1863), а потім викладав (1865–1875) у Київському університету. Саме Михайло Драгоманов уперше ознайомив студентів університету з соціологією в авторському курсі лекцій та розширив коло європейських ідейних течій, які справляли вплив на київське інтелектуальне середовище. В цьому інтелектуальному середовищі сформувалися погляди Михайла Грушевського, котрий навчався в Київському університеті протягом 1886–1890 років, та Богдана Кістяківського, студента університету в 1888–1890 роках. Пізніше перший із них започаткує так звану «генетичну соціологію» і створить в еміграції Український соціологічний інститут у Відні (1919 року), а останній стане найґрунтовнішим розробником соціологічної методології в Російській імперії і повернеться викладати в Київській університет (із 1917 року).
Важлива роль Київського університету як осередку формування соціологічної науки пов’язана з ім’ям Леона Петражицького, студента університету в 1885–1890 роках. По закінченні навчання в Києві, він працював професором у Санкт-Петербурзькому університеті, після чого перебрався до Польщі, де заснував першу в країні кафедру соціології при Варшавському університеті (1921 року). У Санкт-Петербурзі його студентом був Пітирим Сорокін, котрий у 1931 році заснував соціологічний факультет Гарвардського університету.
На початку ХХ століття Київський університет впритул підійшов до надання соціології офіційно визнаного статусу. Ще в середині 1890-х років в університеті викладалися такі предмети, як політична економія, статистика й етнографія. Нарешті в 1900 році приват-доцент Олексій Грен уперше прочитав курс лекцій із соціології, яка відтак набула статусу навчальної дисципліни, а в 1902 році в Києві вийшов друком перший підручник із соціології.
Соціологія в самій своїй основі нерозривно пов’язана з демократичною формою організації суспільства. Тому майже всі ранні зачинателі соціології, яких багато в ХІХ столітті підготував Київський університет, були активним учасниками неурядових організацій, лідерами громадських рухів та прибічниками реформістських ідей. Їхні погляди та діяльність розходилася з небажанням уряду реформувати країну, через що багато із них зазнали репресій: в 1862 році був заарештований Олександр Стронін за поширення забороненої літератури та участь в діяльності українських громадських організацій, в 1875 році з університету було звільнено за політичну діяльність Михайла Драгоманова, в 1890 році за участь в опозиційних гуртках з лав студентства відрахували Богдана Кістяківського, а в 1904 році за революційну діяльність був відсторонений від викладання Олексій Грен. Зрив демократичної трансформації Російської імперії на початку ХХ століття та одночасний зрив інституціоналізації соціології в системі вищої освіти – взаємопов’язані речі, адже соціологія незамінна там, де держава відокремлена від суспільства та від ринку, щоб узгоджувати функціонування цих сфер. Тому у зв’язку з поглиненням державою ринку та суспільства протягом першої половини ХХ століття соціологічна дослідницька діяльність була витіснена в інші науки, які були ідеологічно більш прийнятними.