Конференція "Місто вчора, сьогодні, завтра: пам'ять в урбаністичному просторі"

Історія окремих держав, цивілізацій, народів та культур – це передусім історія їх міст. Саме міста, як осередки ділової, культурної і соціальної активності, були матеріальним втіленням життєвої тканини своїх мешканців, яка сягала далеко за межі звичайної просторової організації суспільних відносин. Місто вбирає в себе сукупність досвідів різних поколінь, етнічних, національних та релігійних груп, які у різні часи брали участь у його просторовому творенні, та репрезентувало колективну пам'ять про них у суспільстві. У той же час місто не тільки репрезентує колективну пам'ять, а й формує її через систему символів: пам’ятників, історичних споруд, меморіальних дощок, назв вулиць або просто окремих місць, яким довелося бути свідками визначних для суспільства або окремої його частини подій.
Процес формування історичної пам’яті у місті не завжди протікає спокійно і безболісно. Досить часто він стає конфліктом, у якому одна зі сторін намагається використати систему символічної репрезентації пам’яті для легітимації панівної моделі історичного минулого. Елементи ж репрезентації пам’яті інших недомінантних груп, які не вписуються у цю модель, фізично знищуються або видозмінюються таким чином, що втрачають свій попередній зміст і вже не можуть слугувати відтворенню пам’яті групи. Таким підходом особливо вирізняються суспільства, що знаходилися під впливом агресивних авторитарних ідеологій. Натомість демократичні, відкриті і терпимі до «інших» суспільства навряд чи стали б такими без забезпечення видимої присутності непанівної меншості у символічному просторі міста.
З розпадом радянської імперії у молодих незалежних державах, що виникли на її теренах, постала необхідність переосмислення старої парадигми репрезентації і творення історичної пам’яті у міському просторі. На жаль, в Україні це питання вирішується досить безсистемно. Наразі, ні на державному, ні на міському рівні не існує уявлення про те, яким чином проводити політику пам’яті за нових умов. У кращому випадку міська влада експлуатує стару радянську символічну схему, з тією лише різницею, що у структуру частково розмитого радянського метанаративу додався новий елемент національно-визвольної риторики. Все, що знаходиться за межами цієї панівної моделі, практично позбавлено власного просторового вираження у місті.
Яким чином має вибудовуватися міська політика у сфері репрезентації національної і локальної пам’яті, щоб запобігти монополізації історії владиними елітами? Як дискурси про минуле впливають на формування ідентичності сучасних міст Європи та України? Як поводитися з місцями пам’яті, які внаслідок міської міграції або соціальних трансформацій залишилися фізично відірваними від спільноти-носія цієї пам’яті? Яку роль відіграє забуття («історична амнезія») у процесі репрезентації минулого у міському просторі? Хто має право ініціювати таке забуття і як далеко воно має заходити? Ці, а також багато інших питань ми збираємося обговорити у колі наших експертів та гостей.