Deineka
15 квітня на факультеті соціології Київського університету відбулася перформативна виставка «Війна та мистецтво: подвійне відображення» за модерування Володимира Шелухіна – викладача кафедри соціальних структур і соціальних відносин.
Вона стала розвитком минулорічної дискусії-презентації Архіву мистецтва воєнного стану, де мистецтвознавці та соціологи обговорювали потенціал використання мистецьких артефактів як джерел соціальної інформації.
Формат перформативної виставки не передбачав статичності - розвішених картин на стінах упродовж певного періоду часу, де глядачі мовчки переходять від однієї до іншої роботи. Завдання заходу полягало у відтворенні процесуальності мистецького досвіду війни через спостереження та обговорення перформансів на відповідну тематику та діалогічний аналіз мистецького досвіду гості – Марії Леоненко. Художниця та перформерка, учасниця виставок в Україні та за кордоном, яка у своїх проєктах торкається тем актуалізованих війною – гендерні відносини, тілесність, постколоніалізм, відмежування від імперської спадщини, часом залучаючи соціологічну перспективу. Засаднича метафора перформативної виставки задавалася єдиною «статичною» роботою в аудиторії – безіменним зображення, де анропоморфна істота проводить вівісекцію жаби. Тлом обговорення слугували перформанси, які мисткиня аналізувала залучаючи доробок Макса Вебера та Ентоні Ґіденса у діалозі з аудиторією (теорію панування та концепцію рефлексивності).
У перформансі із рухомим столом, який вона реалізувала у Німеччині, Швеції та Грузії, де дипломати чи політики разом із мисткинею сідали за різними кінцями столу із нестійкою поверхнею, підтримання якої вимагало синхронних, злагоджених дій під час трапези. В іншому проєкті, де Марія розглядала біженство як досвід відчуження, вона провела серію інтерв’ю із жінками-біженками, які потому зачитували учасники перформансу з потребою розсідатися на такий відстані, яка на їхню думку, поставала із змісту досвіду інформанток. Таким чином дистанція між учасниками моделювала соціальні розриви, що проступали між людьми з відмінним досвідом.
Учасники обговорили широке коло питань: сучасне мистецтво переформатовує реальність, подібним чином діє війна - вона відмовляє сталій реальності у праві на існування й радикально її трансформує чи знищує. У певному сенсі сучасне мистецтво та сучасна війна відображають одне одного. Чи не є мистецтво співучасником, а не запобіжником руйнувань? У яких формах проступає соціальна (без)відповідальність мистецтва, як війна виступає в ролі додаткового «вагового коефіцієнту» у мистецтві? Чи нагадує мистецтво іншим царинам реальності про вагу байдикування як драйвера культури? Чи змогла війна зруйнувати аутичність та егоїстичність мистецьких спільнот?
Учасники намагалися «зловити» плинну реальність війни та суспільних змін.